Соя звичайна (Glycine max)

   Соя звичайна — однорічна трав'яниста рослина, представник сімейства Бобових (Fabaceae). Родом із стародавніх земель Східної Азії, де вона була одомашнена понад 5000 років тому, соя давно вийшла за межі своїх витоків, завоювавши поля та серця по всьому світу.
   Зовні соя зачаровує своєю витонченою простотою. Стебло її прямостояче або злегка гіллясте, вкрите м'яким опушенням. Листя трійчасте, з овальними або ланцетоподібними листочками, що досягають 6-15 сантиметрів у довжину, переливаються відтінками зеленого, від яскраво-смарагдового в молодому віці до глибокого, насиченого в зрілості. Вони розташовуються спірально, немов сторінки стародавньої книги, що зберігає секрети фотосинтезу та азотофіксації – адже соя, як справжній бобовий, співпрацює з ґрунтовими бактеріями Rhizobium, збагачуючи землю азотом та сприяючи родючості. Соя має унікальну здатність засвоювати азот з атмосфери та збагачувати їм ґрунт. На коренях сої утворюються бульбочки з азотфіксуючими бактеріями Rhizobium. Це робить її ідеальним попередником для інших культур у сівозміні.
   Цвіте соя дрібними, на перший погляд непоказними квітками, зібраними в суцвіття в пазухах листя, які розкриваються у відтінках рожевого або фіолетового. Вони самозапильні, але іноді залучають бджіл, додаючи нотку взаємодії в екосистему. Плоди-боби, що в побуті часто називають "стрючком", злегка вигнуті або прямі, довжиною 3-8 сантиметрів, усередині містять 2-4 насінини. Насіння сої, округле або овальне, з гладкою шкіркою. Усередині кожної насінини таїться багатство: 35-45% білків, 17-25% жиру, 1-2% лецитину, 5-6% зольних речовин та вітамінів, роблячи сою "м'ясом полів" – джерелом харчування для мільярдів. У різних країнах світу з бобів сої виготовляють борошно, крупи, олію, молоко, печиво, хліб, цукерки, ковбасу, каву, шоколад, цілу низку кулінарних страв. Велика роль сої полягає у вирішенні проблеми білка у тваринництві. Крім того, жом використовують для виробництва біопалива.
   Походження сої сягає корінням в Китай, де вона була культивована ще в епоху династії Шан. Звідти соя поширилася до Японії, Кореї, а пізніше — до Європи та Америки, де у XX столітті стала однією з провідних сільськогосподарських культур. Сьогодні соя обробляється на великих плантаціях від тропічних лісів Бразилії до помірних широт США та України, віддаючи перевагу теплому клімату з температурою 20-30°C, родючим ґрунтам і достатньому зволоженню. Вона потребує ретельного догляду: сівби у травні-червні, захисту від бур'янів та шкідників, таких як соєва попелиця чи фузаріоз, та збирання у вересні-жовтні, коли боби дозрівають, вони шелестять під вітром і готові до збору.
   Значення сої важко переоцінити — вона годує світ буквально. З її насіння витягають олію для кулінарії та біопалива, виробляють тофу, соєве молоко, місо та соєвий соус, збагачуючи кухні Азії та Заходу. Білок сої – основа для вегетаріанських продуктів, кормів для тварин та навіть промислових матеріалів, таких як пластики та фарби. У медицині соя цінується за ізофлавони, які допомагають у профілактиці серцевих захворювань, остеопорозу та деяких видів раку. Екологічно вона – союзник: фіксуючи азот, соя покращує ґрунт, сприяючи стійкому землеробству та знижуючи потребу в хімічних добривах.