Нут звичайний (турецький або баранчий горох) (Cicer arietinum) рослина родини бобові, зернобобова культура. Плоди (боби) нуту мають діаметр близько 0,5 -1,5 см і є харчовим продуктом. Це однорічна рослина. Стебло прямостояче, вкрите залозистими волосками, висотою 20-70 см. В залежності від сорту та умов вирощування. Листя непарноперисте. Боби — короткі, надуті, в кожному по 1-3 насінини. Насіння за формою подібне до голови барана або сови, має горбкувато-шорстку поверхню. Колір — від жовтого до дуже темного. Маса 1000 зерен, коливається від 150 до 300 г. Рослина самозапильна, тому запилення найчастіше відбувається у фазі закритої квітки, але іноді можливе і перехресне запилення. Період вегетації рослини складає 90-110 днів. Нут — культура теплолюбна. Проростання починається при температурі 3-5 °C, сходи можуть витримувати короткочасні заморозки, в період цвітіння-формування бобів оптимальною є температура 24-28 °C. При тривалій дощовій погоді затримується цвітіння та з'являються захворювання на аскохітоз (захворювання, що викликають гриби, що належать до роду аскохіта (Ascochyta)) та фузаріоз (захворювання, що викликають гриби, що належать до роду фузарій (Fusarium)).
Нут вирощувався з древніх часів у Індії, Пакистані, Ефіопії та інших країнах. На територію Греції та Риму нут потрапив у бронзову добу. Стародавні римляни знали вже кілька сортів нуту. На початку IX століття нашої ери Карл Великий називає його повсюдною культурою. В наш час нут вирощують та споживають головним чином в країнах західної та південної Азії (в Індії, Пакистані, Туреччині), північної Африки та північної Америки (в Мексиці). Із нього виготовляють закуски хумус і фалафель. Нут активно використовується у вегетаріанському і веганському кухарстві та у ведичній кулінарії. Нут також традиційно вживається в середземноморському регіоні. Із нуту виготовляється нутове борошно, яке використовується в індійському кухарстві. А в італійському кухарстві, наприклад, воно використовується для приготування коржиків-фарінатів, хоча обсяги вирощування нуту в самій Італії незначні. Для споживання в основному використовують білонасіннєві сорти нуту. Теплова обробка відбувається значно довше, ніж для сочевиці та гороху. Солома та зелена маса іде на корм вівцям.